У вічності, де час не існує, ніщо не росте, не народжується, не змінюється. Смерть створила час, щоб виростити те, що потім вб‘є. І ми народжуємося заново, але проживаємо те саме життя, яке вже багато разів проживали. Скільки разів ми вели вже цю розмову, панове? Хто знає... Ми не пам‘ятаємо свої життя, не можемо змінити свої життя, і в цьому — весь жах і всі таємниці самого життя. Ми у пастці. Ми у страшному сні, від якого не прокинутися.»