тлог о ненависти и смерти или как суицид спас мне жизнь
3 April
Сьогодні волонтери нарешті змогли потрапити до притулку в Бородянці. П‘ятсот собак пробули там чотири тижні без води і їжі. Директорка притулку просто втікла і кинула їх помирати в агонії. Більша частина собак загинула. Ті, що вижили, в жахливому стані. Волонтерка ходила і, називаючи імена деяких загиблих собак, просила в них вибачення за те, що так сталося. На це неможливо дивитися без болю і сліз.
Говорила зі своєю студенткою, яка зараз знаходиться у вже звільненому селі. Дзвонила з номеру мами, бо її сім-картку забрали рашисти. Каже, що ще пощастило, що не забрали телефон або щось інше. Хоч там уже спокійно, а їм все одно страшно. Про Бучу, Гостомель, Ірпінь і Макарів я взагалі мовчу. Психіка людей, які вижили, зламана на все життя.
Вчора читала на майндвеллі пост якоїсь користувачки. Її чоловік спілкувався зі старим знайомим, який нещодавно повернувся з фронту. Той спочатку був у Києві, а потім у Маріуполі. Він бачив, як масово вбивають цивільних їхні війська (і він теж вбивав), як гинуть його товариші. Проте виправдовує це тим, що він захищав себе, свою сім‘ю і своє місто (а сам живе за тисячі км від кордону з Україною). І йому норм спиться. Він вважає, що все зробив правильно. Сам зізнався, що вони просили дати їм наказ стріляти на ураження, і їм давали накази вбивати і нищити все.
Сильну огиду викликав експеримент Ченда, де росіяни, бачачи наш прапор, обзивали його та українців лайливими словами. І найгірше те, що там були не тільки дорослі, але й діти років 10-12.
Племінниця моєї сусідки живе в Гостомелі. З 24-го лютого вона перебувала на роботі, вони там усі ховалися. Коли місто звільнили, вертатись їй було нікуди, адже її дому вже не було. Все, що в неї залишилося — це речі, які на ній були 23-го лютого.
Мої родичі з Харкова бояться вийти на вулицю, тому що людей, які виходять, одразу вбивають.
І це, звісно, не все горе, яке з усіх боків безперервно ллється. Його настільки багато, що від болю за всіх у мене зжимається щось в грудях і завмирає подих.
Росіяни зараз дуже обурені і ображені таким ставленням до них, кажуть, це несправедливо. Розкажіть краще про цю «несправедливість» людям, які втратили рідних, близьких та дім.
0

Comments:

frank

2 years ago

Post added to favourites
outland

2 years ago

Post added to favourites
Eliste

2 years ago

Post added to favourites
reflechir

2 years ago

Post added to favourites
observer

2 years ago

Post added to favourites